Кошик Добра - Випадкова зустріч

Вона ішла й не вірила очам,
А він завмер, немов спинився в часі.
А серце знов бажає вірити словам,
Купатись знову у коханні й щасті.

Вони стояли в тиші півгодини,
Щоб не торкнутися знайомих, рідних рук.
А дома жде його сім'я й дружина,
Та в телефоні він на нуль поставив звук.

Вона все погляд в небо підіймала,
Як ніби сил черпала там потроху.
Я так давно цю зустріч вже чекала...
Я вірив, що зустрінемось ще трохи.

А дощ на лобовому склі малює,
Немов про їхнє щастя і печаль.
В душі вогонь забутий знов палає,
Та розділяє їх чужа мораль.